Захист Вітчизни 10 клас





















08.10.2020
Тема. Застосування автоматичного зовнішнього дефібрилятора. 
Відео до уроку дивитися тут....
Домашнє завдання
опрацювати відповідний параграф у підручнику, інформацію на блозі, переглянути відео та письмово дати відповіді на питання, надіславши учителеві на пошту чи у класрум
Питання:

1. У чому полягає складність СЛР при раптовій зупинці серця?

2. Чому робота в команді сприяє підвищенню ефективності СЛР?

3. Чи потрібно розподіляти ролі для проведення серцево-легеневої реанімації двома рятівниками?

4. У чому полягає особливість роботи в команді, якщо рятівники використовують автоматичний зовнішній дефібрилятор?

Вам уже відомо, що ефективними заходами рятування життя постраждалого з раптовою зупинкою серця є правильне натискання на грудну клітку і якнайшвидша електрична дефібриляція. Було доведено, що відтермінування дефібриляції на 1 хвилину зменшує виживання постраждалих на 10 %. У той час, як її виконання протягом 1-2 хв після раптової зупинки серця сприяє відновленню роботи серця в більшості постраждалих.

У зв’язку із цим у більшості розвинених країн світу в багатолюдних місцях на помітному місці розташовані шафки з автоматичним зовнішнім дефібрилятором (іл. 8.2). Невдовзі така ситуація буде і в Україні. Тому важливо навчитися діяти в умовах наявності поблизу місця події, де сталася раптова зупинки серця, автоматичного зовнішнього дефібрилятора.

Коли ви стали свідком раптової зупинки серця, усе чиніть за звичним алгоритмом, який уже вам добре відомий:

• оцініть, чи все навколо безпечно;

• якщо безпека очевидна, підійдіть до постраждалого, з’ясуйте рівень його свідомості;

• якщо постраждалий непритомний, покличте когось із присутніх на допомогу;

• з’ясуйте, чи дихає постраждалий. За відсутності дихання попросіть свідка події викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги й принести автоматичний зовнішній дефібрилятор, якщо він наявний поблизу місця події:

• розпочніть СЛР: 30 натискань і 2 видихи в тіло постраждалого;

• продовжуйте ці цикли до появи автоматичного зовнішнього дефібрилятора.

Далі дійте або самостійно, або попросіть помічника відкрити кришку автоматичного зовнішнього дефібрилятора. Здебільшого він вмикається автоматично, в окремих випадках натисніть кнопку, щоб його увімкнути.

У кожному випадку автоматичний зовнішній дефібрилятор буде добирати оптимальні параметри серцево-легеневої реанімації й рятівнику залишиться тільки виконувати його команди.

Практика показала, що застосування автоматичного зовнішнього дефібрилятора до прибуття карети екстреної (швидкої) медичної допомоги сприяє найбільшому виживанню постраждалих.

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
охорони здоров’я України
16.06.2014  № 398


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
7 липня 2014 р.
за № 752/25529

ПОРЯДОК
проведення серцево-легеневої реанімації з використанням автоматичного зовнішнього дефібрилятора

1. Цей Порядок визначає механізм проведення серцево-легеневої реанімації з використанням автоматичного зовнішнього дефібрилятора не медичними працівниками.

2. У цьому Порядку термін «автоматичний зовнішній дефібрилятор» вживається у такому значенні – це медичний виріб, призначений для ліквідації порушення серцевої діяльності шляхом впливу на серце електричного імпульсу.

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

3. Послідовність дій при проведенні серцево-легеневої реанімації з використанням автоматичного зовнішнього дефібрилятора не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) визначити наявність свідомості – обережно потрясти постраждалого за плече та голосно звернутися до нього, наприклад «З Вами все гаразд? Як Ви себе почуваєте?»;

3) якщо постраждалий реагує:

а) якщо постраждалому нічого не загрожує, залишити його в попередньому положенні;

б) з’ясувати характер події, що сталася;

в) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

г) повідомити диспетчеру інформацію про постраждалого відповідно до його запитань та виконати його вказівки;

ґ) забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4) якщо постраждалий не реагує:

а) звернутися до осіб, які поряд, за допомогою;

б) якщо постраждалий лежить на животі, повернути його на спину та відновити прохідність дихальних шляхів. Якщо механізмом травми було падіння з висоти, вважати, що у постраждалого є травма в шийному відділі хребта;

в) відновити прохідність дихальних шляхів, визначити наявність дихання за допомогою прийому: «чути, бачити, відчувати». Наявність дихання визначати протягом 10 секунд. Якщо виникли сумніви, що є дихання, вважати, що дихання відсутнє;

5) якщо постраждалий дихає, при відсутності свідомості:

а) перемістити постраждалого в стабільне положення;

б) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

в) забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

6) якщо дихання відсутнє, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації та принести зовнішній автоматичний дефібрилятор;

7) відкрити кришку дефібрилятора. Якщо автоматичний дефібрилятор не вмикається автоматично, увімкнути його самостійно;

8) виконувати голосові вказівки автоматичного дефібрилятора:

а) приклеїти електроди на грудну клітку постраждалого;

б) зачекати доки апарат не здійснить аналіз ритму;

в) натиснути кнопку розряду для проведення дефібриляції за умови, що до постраждалого ніхто не торкається;

9) після виконання дефібриляції розпочати/продовжити проведення серцево-легеневої реанімації у співвідношенні 30 натискань на грудну клітку, 2 штучних вдихи;

10) дотримуватись голосових вказівок зовнішнього автоматичного дефібрилятора протягом всього часу проведення серцево-легеневої реанімації;

11) при відновленні ознак життя у постраждалого забезпечити постійний нагляд до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. Електроди залишити на грудній клітці;

12) при повторній зупинці серця до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги здійснювати послідовність дій, передбачених підпунктами 7–11 цього пункту.

Директор Департаменту
реформ та розвитку
медичної допомоги



М. Хобзей


      

Як же розібратися серед величезного вибору засобів індивідуального захисту? Для цього необхідно визначити призначення коштів, а також характеристики, яким вони повинні відповідати. Виходячи з цих чинників, виділяють наступні види:
  1. Загальний захист всього тіла. До цієї категорії відносять спецодяг, робоче взуття, захисний одяг спеціального призначення (захисні комбінезони, костюми для зварювальників, костюми з ПВХ, тощо). Одяг, який застосовується на спеціальних виробництвах, зобов'язаний відповідати вимогам: зносостійкість, міцність, стійкість до температурних режимів, грязеустойчівость, хіміческістойкіе, тощо.
  2. Засоби для захисту органів дихання. У цій категорії, в основному, використовують фільтри, маски, респіратори. ЗІЗ для органів дихання бувають захищають від пилу і газів. А також ізолюючі - протигази, які бувають автономні і шлангові.
  3. ЗІЗ області обличчя та голови, до яких можна віднести маски, щитки, каски, тощо.
  4. Засоби, що захищають органи зору. Основними є захисні окуляри (відкритого і закритого типу) і щитки лицьові.
  5. Засоби індивідуального захисту органів слуху. Для зменшення шкідливого впливу використовують навушники протишумові, беруші, шоломи.
  6. Засоби захисту при висотних роботах: страхувальні стропи, пояси, спорядження.
  7. Засоби захисту ніг і рук. Дана категорія безпосередньо залежить від прямого контакту з такими компонентами, які можуть згубно впливати і наносити шкідливий вплив шкірі людини. Завдяки рукавицям, діелектричним килимкам, ботам, рукавицам цього можна уникнути. На локальні місця впливу варто наносити крему, мазі, також використовувати миючі засоби або інші технології захисту кошти.
  8. Засоби захисту локального призначення. Запобіжні пристосування, які покликані знизити ризик отримання травм в конкретних місцях локалізації: колінах, плечах, рук. Специфічні виробництва повинні використовувати обладнання, яке б сприяло проаналізувати гази або запобігти їх викид, що вимірюють і дозуючі прилади, тощо.
  9. Всі ЗІЗ та спеціальне обладнання повинні служити тими факторами, які могли б забезпечити максимальне зниження ризику для працівників підприємства при його трудової діяльності.Класифікація засобів індивідуального захисту органів дихання
Автономні ЗІЗ ОД мають у своєму складі власне джерело дихальної суміші, яке знаходиться в корпусі. Вони поділяються на резервуарні та генеративні. У перших - весь запас повітря (кисню), що вдихається, зберігається у стисненому чи зрідженому стані в балоні ЗІЗ ОД, а видихання здійснюється в атмосферу. В генеративних - повітря, що видихається, після очищення його від вуглекислого газу та вологи, додавання кисню із запасу, який зберігається в балоні ЗІЗ ОД, повторно використовується для дихання. Тому їх ще називають системами замкнутого типу.
До основних ЗІЗ ОД належать протигази (рис. 2.43) та респіратори (рис. 2.44).
Протигази: а - фільтрувальні; б - ізолювальні шлангові;
Рис. 2.43. Протигази: а - фільтрувальні; б - ізолювальні шлангові;
Респіратори
Респіратор - полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолю, пилу. Він, як правило, складається з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтрувальної частини. За призначенням респіратори поділяються на протигазові, протиаерозольні та універсальні.
Найчастіше в різних галузях промисловості застосовуються: протиаерозольні респіратори ШБ-1 "Лепесток" (вітчизняний аналог "Росток"), У-2к, Ф-62Ш; протигазовий - РПГ-67; універсальний - РУ-60МУ (вітчизняний аналог "Тополя").
До спецодягу належать: костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Основні вимоги, яким повинен відповідати спецодяг зводяться до наступного: забезпечувати необхідний захист від дії несприятливих чинників, бути зручним, не обмежувати рухових можливостей працівника. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-83 спеціальний одяг залежно від захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які мають наступні позначення: М - для захисту від механічних пошкоджень; 3 - від загальних виробничих забруднень; Т - від підвищеної чи пониженої температури; Р - від радіоактивних речовин; 3 - від електричного струму, електричних і електромагнітних полів; П - від пилу; Я - від токсичних речовин; В - від води; К - від розчинів кислот; Щ - від лугів; О - від органічних розчинників; Н - від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б - від шкідливих біологічних чинників.
Виходячи із необхідних захисних властивостей, обираються матеріали для виготовлення спецодягу.
Спеціальне взуття (рис. 2.45) поділяється на групи залежно від захисних властивостей аналогічно спецодягу. До спецвзуття належать: чоботи, півчо-боти, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші, боти і т. ін. Працівників необхідно забезпечити спецвзуттям при виконанні будівельних, ливарних, сталеплавильних, ковальських робіт, коли існує небезпека падіння предметів, а також у приміщеннях, де підлога залита водою, мастилами і т. п. Деякі види спецвзуття мають посилену підошву для захисту ступні від гострих предметів (наприклад, цвяхів, що можуть стирчати на будівельному майданчику). Взуття із спеціальними підметками призначене для таких умов праці, при яких існує ризик падіння на слизькій підлозі. Знаходить застосування на виробництві й спеціальне віброзахисне взуття.
Спеціальне взуття
Рис. 2.45. Спеціальне взуття: а - чоботи комбіновані для захисту від механічних впливів та низьких температур; б - чоботи гумові; в - діелектричні боти; г - калоші; ґ - черевики шкіряні ВЗР для працівників запилених та вибухонебезпечних цехів; д - черевики для захисту від контакту з нагрітими поверхнями
Засоби захисту рук - це різні види рукавиць та рукавичок (рис. 2.46), які використовуються для захисту від механічних впливів, підвищених та знижених температур, кислот і лугів, нафти і нафтопродуктів, вібрації, електричної напруги (діелектричні). їх виготовляють з бавовни, льону, шкіри, шкірозамінника, гуми, азбесту, полімерів та ін. 313 рук за захисними властивостями класифікуються відповідно до єдиної класифікації (ГОСТ 12.4.103-83) аналогічно спецодягу та спецвзуттю.
Засоби захисту рук:
Рис. 2.46. Засоби захисту рук: а, б, в - рукавиці спеціальні (тип А, Б, В); г - рукавиці хутряні (тип В); ґ - рукавиці зимові тканинні двопальцеві; д - рукавички п'ятипальцеві тканинні
Засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, косинки, капелюхи) призначені для захисту від:
  • - механічних ушкоджень (будівельні, монтажні, тунельні роботи, видобування корисних копалин тощо);
  • - дії теплового (інфрачервоного) випромінювання, бризок розплавленого металу та інших речовин (гарячі цехи металургійної, хімічної та інших галузей промисловості; під час пожеж та аварій і т. д.);
  • - води (роботи в мокрих шахтах, копальнях, рибному господарстві та ін.);
  • - бризок кислот, лугів та інших агресивних речовин (хімічні виробництва);
  • - загальних забруднень (машинобудівні виробництва);
  • - атмосферних опадів (роботи на відкритому повітрі);
  • - ураження електричним струмом (монтаж, обслуговування та ремонт електроустановок);
  • - іонізуючого випромінювання (об'єкти, де використовуються радіоактивні речовини) тощо.
Відповідно до встановлених норм для захисту голови працівники застосовують шапки-вушанки (зимою для виконання робіт на відкритому повітрі), косинки та берети (для виконання робіт з обертовими та рухомими механізмами, в закладах громадського харчування тощо) та інші 313 голови. Найпоширенішим засобом захисту голови на промислових підприємствах та будівельних майданчиках є захисна каска.
До засобів захисту обличчя належать ручні, неголовні та універсальні щитки, а також захисні маски. Найбільш часто на виробництві використовуються: щиток електрозварювальника універсальний ЩЗУ-1, щиток захисний ЩЗ (рис. 2.47), захисна маска С-40, захисна сітчаста маска С-39.
Засоби захисту обличчя
Рис. 2.47. Засоби захисту обличчя: а - щиток захисний; б - щиток електрозварювальника
Для захисту очей від твердих часточок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують такі засоби індивідуального захисту, як окуляри. Тип окулярів добирається за ГОСТ 12.4.013-85 залежно від виду роботи. Деякі типи захисних окулярів, які часто використовують в різних галузях промисловості наведено на рис. 2.48:
Індивідуальні засоби захисту очей
Рис. 2.48. Індивідуальні засоби захисту очей: а - окуляри захисні С-2; 6" - окуляри захисні ОЗН; в - окуляри-рамка для сталеварів; г - окуляри захисні сітчасті С-15; ґ - окуляри герметичні ПО-2; д - окуляри захисні від електромагнітних випромінювань ОРЗ-5
Засоби захисту органів слуху призначені перекрити найбільш чутливий канал проникнення звуку в організм - вухо людини. Такі засоби називають протишумами, або антифонами. Вони повинні забезпечувати хороший захист від шуму та не спричинювати при цьому неприємних або больових відчуттів.
ЗІЗ органів слуху поділяються на протишумові вкладки, навушники та шоломи (рис. 2.49). Перші вкладаються в слуховий хід з метою його перекриття й послаблення звуків, котрі діють на слухову мембрану вуха. Навушники закривають вушну раковину, а шолом - частину голови та вушну раковину.
Той чи інший ЗІЗ органів слуху добирають, як правило, на конкретному робочому місці відповідно до спектрального складу та рівня виробничого шуму.
Протишумові вкладки є найпростішими 313 органів слуху. їх вводять безпосередньо в зовнішню частину слухового ходу і залишають там без додаткових засобів підтримки. Тому вони повинні виготовлятись із м'яких еластичних матеріалів, які мають бактерицидні властивості. Для виготовлення вкладок-заглушок використовують синтетичні та натуральні волокна, гуму, поропласт, пластмаси. Протишумові вкладки можуть бути одноразового і багаторазового використання.
Останнім часом серед протишумових вкладок найчастіше використовуються вкладки "Беруши" із матеріалу ФПП (фільтр Петрянова з перхлорвінілового ультратонкого волокна). Вони дозволяють знизити шум на 5-15 дБА.
Засоби індивідуального захисту органів слуху
Рис. 2.49. Засоби індивідуального захисту органів слуху: в - навушники; б - протишумовий шолом; в - протишумові вкладки
Протишумові навушники складаються з чашечок і оголів'я (див. рис. 2.49, а). Корпус чашечки виготовляють, як правило, з пластмаси і заповнюють його звукопоглиначем. Для забезпечення щільного прилягання чашечки до привушної ділянки на її внутрішній стороні, зверненої до голови, встановлюють м'які ущільнювачі (протектори), заповнені еластичним пористим матеріалом (наприклад, поролоном), або рідинним наповнювачем (наприклад, гліцерином або вазеліном).
Оголів'я слугує для утримування чашечок і притискання їх до привушної поверхні. Зазвичай його виготовляють металевим або пластмасовим, підпружиненим і регульованим за розміром голови.
Дерматологічні засоби захисту застосовуються в тих випадках, коли при виконанні технологічних процесів має місце контакт з речовинами та матеріалами, які негативно впливають на шкіру. Для захисту шкіри зазвичай використовують пасти та мазі, які поділяються на гідрофільні та гідрофобні. Гідрофільні - легко розчиняються у воді. Вони захищають шкіру від жирів, мастил, нафтопродуктів. Гідрофобні пасти не розчиняються у воді. їх використовують для захисту шкіри від розчинів солей, кислот та лугів низької концентрації. На чисту та здорову шкіру рук, а за необхідності й обличчя, перед початком роботи наносять спеціальну пасту чи мазь, яку пізніше змивають. Вибір засобів захисту шкіри залежить від характеру роботи та шкідливої речовини, з якою працівник контактує.
До запобіжних 3І3 належать страхувальні канати, запобіжні пояси, кігті-лази монтерські, ручні захоплювачі та ін. Такі засоби необхідно застосовувати під час проведення робіт на висоті (рис. 2.50), у колодязях та інших обмежених об'ємах, під час виконання верхолазних робіт на повітряних лініях електропередачі.
Оскільки під час виконання роботи на працівника може одночасно діяти низка шкідливих і небезпечних чинників, то виникає необхідність забезпе
Застосування захисних засобів під час роботи на висоті
Рис. 2.50. Застосування захисних засобів під час роботи на висоті
чення захисту відразу кількох органів і частин тіла. Одночасне застосування кількох різних 3І3 досить часто стає неможливим унаслідок їх конструкційних особливостей, що не передбачають такого поєднання. Тому останнім часом намітилась тенденція до створення комплексних 3І3, номенклатура яких постійно розширюється. Вони забезпечують комплексний захист працівника від небезпечних та шкідливих чинників, здійснюючи одночасно захист органів зору, слуху, дихання, а також окремих частин тіла людини (рис. 2.51).
Комплексні ЗІЗ
Рис. 2.51. Комплексні ЗІЗ
Застосування 313 призводить до деяких незручностей: обмежує зону огляду; утруднює дихання; створює певні незручності при пересуванні. У тих випадках, коли робоче місце є постійним, уникнути таких незручностей вдається шляхом застосування захисних кабін, які оснащені системами кондиціонування повітря, вібро- та шумоізоляції, захисту від випромінювання та електричних полів. Такі кабіни застосовуються на транспортних засобах, у гарячих цехах, машинних залах ТЕС та ін.
Вибір ЗІЗ, які необхідно використовувати під час праці, залежить від комплексу шкідливих і небезпечних чинників, що характерні для конкретного виду робіт.

Рятувальні і інші невідкладні роботи: основи проведення

У післявоєнний період в Україні посилено розвивались виробництва хімічної промисловості, будувались атомні електростанції, впроваджувалися екологічно шкідливі технології. Незважаючи на велику кількість заходів, які здійснюються для забезпечення надійного функціонування промислових об'єктів, неможливо повністю виключити ризик виникнення аварійних ситуацій техногенного характеру.
Не випадково у статті 8 Закону України "Про Цивільну оборону України" наголошено, що "Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з ІДО і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати".
Сутність рятувальних та інших невідкладних робіт – це усунення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей, відновлення життєзабезпечення населення, запобігання або значне зменшення матеріальних збитків. Рятувальні та інші невідкладні роботи включають також усунення пошкоджень, які заважають проведенню рятувальних робіт, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. РІНР поділяють на рятувальні роботи і невідкладні роботи.
До рятувальних робіт відносяться:
  • розвідка маршруту руху сил, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження зараженої хмари чи пожежі;
  • локалізація та гасіння пожеж на маршруті руху сил та ділянках робіт;
  • визначення об'єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;
  • визначення потрібного угрупування сил і засобів запобігання і локалізації небезпеки;
  • пошук уражених та звільнення їх з-під завалів, пошкоджених та палаючих будинків, із загазованих та задимлених приміщень;
  • розкриття завалених захисних споруд та рятування з них людей;
  • надання потерпілим першої допомоги та евакуація їх (при необхідності) у лікувальні заклади;
  • вивіз або вивід населення із небезпечних місць у безпечні райони;
  • організація комендантської служби, охорона матеріальних цінностей і громадського порядку;
  • відновлення життєздатності населених пунктів і об'єктів; – пошук, розпізнавання і поховання загиблих;.
  • санітарна обробка уражених;
  • знезараження одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, територій, споруд, а також техніки;
  • соціально-психологічна реабілітація населення.
До невідкладних робіт відносяться:
  • прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (проходів) у за валах та на зараженій території;.
  • локалізація аварій на водопровідних, енергетичних, газових і технологічних мережах;
  • ремонт та тимчасове відновлення роботи комунально-енергетичних систем і мереж зв’язку для забезпечення рятувальних робіт;
  • зміцнення або руйнування конструкцій, які загрожують обвалом і безпечному веденню робіт;
Рятувальні та інші невідкладні роботи здійснюються у три етапи.
На першому етапі вирішуються завдання:
  • щодо екстреного захисту населення;
  • з запобігання-розвитку чи зменшення впливу наслідків;
  • з підготовки до виконання РІНР.
Основними заходами щодо екстреного захисту населення є:
  • оповіщення про небезпеку;
  • використання засобів захисту;,
  • додержання режимів поведінки;
  • евакуація з небезпечних у безпечні райони;
  • здійснення санітарно-гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;
  • локалізація аварій;
  • зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;
  • попередження (запобігання) і гасіння пожеж.
     
На другому етапі проводяться:
  • пошук потерпілих;
  • витягання потерпілих з-під завалів, з палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів;
  • евакуація людей із-зони лиха, аварії, осередку ураження;
  • надання медичної допомоги;
  • санітарна обробка людей;
  • знезараження одягу, майна, техніки, території;
  • проведення інших невідкладних робіт, ЩО сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.
На третьому етапі вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від наслідків НС:
  • відновлення чи будівництво житла;
  • відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв'язку;
  • організація медичного обслуговування;
  • забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;
  • знезараження харчів, води, фуражу, техніки, майна, території;
  • соціально-психологічна реабілітація;
  • відшкодування збитків;
  • знезараження майна, території, техніки.
Відновлювальні роботи здійснюють спеціально створені підрозділи (бригади). Залежно від рівня надзвичайної ситуації (загальнодержавного, регіонального, місцевого чи об'єктового) для проведення РІНР залучаються сили і засоби ЦО центрального, регіонального або об'єктового підпорядкування.
При аваріях на радіаційно-небезпечних об'єктах. При радіаційних аваріях викинуті із реактора радіонукліди піднімаються в атмосферу і переносяться у вигляді аерозолів на значну відстань. Потім вони випадають разом з пилом і дощем на місцевість, утворюючи обширні зони радіоактивного забруднення, які є небезпечними для людей і навколишнього середовища. Ступінь радіаційної небезпеки для населення визначається кількістю і складом радіонуклідів, викинутих у зовнішнє середовище, відстанню від місця аварії до населеного пункту, метеоумов і пори року в час аварії.
Організація і проведення РІНР при аварії на АЕС полягає у виконанні заходів, до яких відносяться:
  • оповіщення населення про, аварію і постійне його інформування про наявну обстановку та порядок дій в даних умовах;
  • використання засобів колективного і індивідуального захисту;
  • організація дозиметричного контролю;
  • проведення йодної профілактики населення, що опинилося в зоні радіоактивного зараження;
  • введення обмеженого перебування населення на відкритій місцевості (режими радіаційного захисту);
  • здійснення евакуації населення (за розпорядженням Уряду) та інші заходи.
Після евакуації населення приступають до дезактивації території і техніки.
При аварії на ХНО з викидом (виливом) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). При виникненні осередку хімічного ураження негайно оповіщаються робітники, службовці та населення, які опинилися в зоні зараження і в районах, яким загрожує небезпека зараження. Висилається радіаційна, хімічна і медична розвідка для уточнення місця, часу, типу і концентрації СДОР, визначення межі осередку ураження (зони зараження) та напрямку розповсюдження зараженого повітря. Готуються формування для проведення рятувальних робіт. На підставі даних, отриманих від розвідки та інших джерел, начальник ЦО об'єкта приймає рішення, особисто організовує проведення рятувальних робіт і заходів щодо ліквідації хімічного зараження.
Для ліквідації наслідків хімічного зараження та проведення рятувальних-робіт у першу чергу залучаються санітарні дружини, зведені загони (команди, групи) команди (групи) знезараження, формування механізації. Спочатку в осередок вводяться санітарні дружини, формування радіаційного і хімічного захисту, охорони громадського порядку та ін.
Особовий склад формувань забезпечується засобами індивідуального захисту, антидотами, індивідуальними протихімічними пакетами та підготовляються до порядку дій в осередку ураження.
В осередку хімічного ураження, перш за все, надається допомога потерпілим (ураженим), проводиться відбір за складністю поранення та організовується евакуація в медичні установи. Осередок ураження оточується – здійснюється знезараження місцевості, транспорту, споруд, а також санітарна обробка особового складу формувань і населення. В першу чергу, надягаються протигази на уражених, їм надається перша медична допомога, вводячи антидоти.
Формування знезаражування дегазують проїзди та переходи, територію, споруди, техніку, чим забезпечують дії інших формувань, а також виведення населення із осередку хімічного ураження.
Необхідно завжди пам'ятати, що при проведенні рятувальних робіт в осередку хімічного ураження можливий застій зараження повітря в підземних спорудах, приміщеннях, парках, закритих дворах, а також розповсюдження його по трубопроводах та тунелях. Тому після завершення рятувальних робіт або заміни формувань направляються на пункти спеціальної обробки. Пункти спеціальної обробки розгортаються на незараженій території (місцевості) та поблизу маршрутів виходу формувань і населення.
В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження роботи здійснюються за рішенням старшого начальника ЦО. Роботами щодо ліквідації бактеріологічного осередку керує начальник ЦО об'єкта, а організацією та проведенням медичних заходів - начальник медичної служби.
В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження організовуються та проводяться:
  • бактеріологічна розвідка та індикація бактеріальних засобів;
  • карантинний режим або обсервація у відповідності з рішенням старшого начальника;,.
  • санітарна експертиза;
  • контроль зараження продовольства, харчової сировини, води та фуражу, їх знезараження;
  • протиепідемічні; санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні, лікувально-евакуаційні, протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні заходи, а також санітарно-роз'яснювальна робота..
При організації робіт щодо ліквідації осередку бактеріологічного (біологічного) ураження враховуються:
  • здатність бактеріальних засобів спричиняти інфекційні захворювання серед людей і тварин;
  • здатність деяких мікробів і токсинів тривалий час зберігатися у зовнішньому середовищі;
  • наявність та тривалість інкубаційного періоду виявлення хвороби;
  • складність лабораторного виявлення застосованого збудника та тривалість визначення його виду;
  • небезпечність зараження особового складу формувань та необхідність застосування засобів індивідуального захисту.
У випадку виявлення ознак застосування бактеріальних засобів у район негайно висилається бактеріологічна розвідка. На підставі отриманих даних, встановлюється зона карантину або зона обсервації, намічається обсяг та послідовність проведення заходів, а також порядок використання сил та засобів для ліквідації осередку бактеріологічного (біологічного) ураження. Карантинний режим установлюють з метою недопущення розповсюдження інфекційних захворювань за межі осередку. Ізоляційно-обмежуючі міри при обсервації менш суворі, чим при карантині.
У всіх випадках в осередку бактеріологічного (біологічного) ураження одного із першочергових заходів проведення профілактичного лікування населення від особливо небезпечних інфекційних хвороб. Для цього застосовуються антибіотики широкого спектру дії та інші препарати, що забезпечують профілактичний і лікувальний ефект, а також препарати, що є в індивідуальній аптечці АІ-2.
Після того, як буде визначено вид збудника, проводиться екстрена профілактика - застосування специфічних для даного захворювання препаратів: антибіотиків, сивороток та ін., своєчасне застосування яких зменшить кількість жертв і буде сприяти прискореній ліквідації осередку ураження.
Для проведення заходів з ліквідації осередку бактеріологічного ураження залучаються в першу чергу, сили і засоби, які опинилися на території осередку, в тому числі санітарно-епідемічні станції (СЕС), ветеринарні станції, пересувні протиепідемічні загони, спеціалізовані протиепідемічні бригади, лікарні, поліклініки та інші медичні і ветеринарні установи та формування.
Якщо цих сил і засобів недостатньо, то залучаються сили і засоби медичної та інших служб ЦО, які знаходяться за межами осередку. Перед введенням в осередок ураження проводяться заходи щодо забезпечення захисту особового складу формувань від інфекційних захворювань. Формування загального призначення залучаються для виявлення хворих та підозрілих на захворювання та їх ізоляцію, проведення знезараження території, будівель і споруд, санітарної обробки людей, дезинфікації одягу. В зоні карантину здійснюється суворий контроль за дотриманням населенням установленого режиму поведінки, виконують інші заходи.
Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в інфекційних лікарнях в осередку ураження, або розгортають тимчасові інфекційні стаціонари. Якщо необхідно, то хворих з особливо небезпечними інфекціями евакуюють спеціальними групами.
Осередок бактеріологічного (біологічного) ураження вважається ліквідованим після того, як з моменту виявлення останнього хворого пройде час, що дорівнює максимальному терміну інкубаційного періоду для даного захворювання.

 Надзвичайні ситуації природного, техногенного та соціально-політичного характеру.
Надзвичайні ситуації природного характеру – це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, руйнації ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження с/г рослин хворобами або шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру – це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру – це ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
Соціально-політичні небезпеки часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, влада, матеріальні блага, освіта.
Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це соціальний конфлікт. Набуваючи значних масштабів він стає соціально-політичним.
Суб’єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво.
Нині помітне місце посідає міжетнічний конфлікт як різновид соціального. Він пов’язаний із суперечностями, що виникають між націями.
Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія), Іраку, Іспанії та ін.

1. Класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 з останніми змінами від 02.04.2009, здійснюється для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків.
Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класиці­кується як державного, регіонального, місцевого або об'єктового рівня.
Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі критерії:
 територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
 кількість людей, які внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації загинули або постраждали, або нормальні умови життєдіяльності яких порушено;
 розмір збитків, завданих уражальними чинниками джерела надзвичайної ситуації, розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175.
Державного рівня визнається надзвичайна ситуація:
 яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
 яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням);
 яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі – особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);
 внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;
 збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
 яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.
Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:
 яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);
 яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
 збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:
 яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;
 внаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
 збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Об'єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із значень критеріїв, наведеному у цьому Порядку вище.
У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначеного у цьому Порядку, рівень надзвичайної ситуації визнається на ступінь менше (для дорожньо-транспортних пригод – на два ступеня менше).
Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарними показниками її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення надзвичай­ної ситуації до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями та правилами, зазначеними у цьому Порядку. Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням його у даних статистики, зокрема у разі відсутності відомостей у повному обсязі стосовно розвитку надзви­чайної ситуації, приймає МНС з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Експертний висновок про рівень надзвичайної ситуації готується МНС за дорученням Кабінету Міністрів України. МНС має право звернутися до центральних органів виконавчої влади за інформацією про розмір завданих збитків. Відповідальність за достовірність інформації несе орган виконавчої влади, який її подає.
2. Загальні принципи, способи та засоби захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Організація життєзабезпечення населення в умовах НС – це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей.
А саме:
  • управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при виникненні НС;
  • захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
  • забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;
  • захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);
  • житлове забезпечення і працевлаштування;
  • комунально-побутове обслуговування;
  • медичне обслуговування;
  • навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;
  • розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного ураження;
  • санітарну обробку;
  • знезараження територій споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;
  • підготовка і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;
  • забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки, морально-психологічну підготовку та інші заходи.
З метою недопущення загибелі людей, забезпечення нормальної життєдіяльності у НС передусім необхідно сповістити населення про можливу загрозу. Сповіщення здійснюється усіма доступними способами:
  • через телебачення;
  • радіомережу;
  • радіотрансляційну провідну мережу;
  • спец сигналами (сирени, гудки).
У разі необхідності, організовується евакуація.
Евакуація – це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон.
Цим займається штаб ЦО.
Працююче населення евакуюється за місцем праці, а населення, яке не пов’язане з виробництвом – за територіальним принципом через ЖЕКи, ЖКУ, домоуправління. Діти евакуюються разом з батьками або з дитсадками чи школами.
Для евакуації використовуються всі види транспорту. В деяких випадках евакуація населення проводиться пішки колонами по шляхах, які не зайняті транспортним перевезенням.
Евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти вирішують питання розташування і забезпечення прибулих усім необхідним та обслуговуванням.

Внаслідок НС руйнуються будинки, споруди, шляхи сполучення, виникають зараження місцевості радіоактивними та хімічними речовинами, затоплення, пожежі. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючих будинках, інших ситуаціях. У зв’язку з цим необхідні заходи з рятування людей та усунення пошкоджень. Тому в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися і рятувальні роботи, і роботи, непов’язані з рятуванням людей за будь-якої погоди до повного їх завершення.
Узагальнюючий урок за 30.04.2020
Дати письмово відповіді на питання у робочий зошит і надіслати мені! ОБОВЯЗКОВО!
1. Що таке реанімація?
2. Як виконати штучний масаж серця? Опишіть покроковий етап...
3. Що таке опіки? які види опіків ви знаєте?
4. Опишіть основні періоди обмороження.
Тема уроку: Методика накладання стерильних повязок при опіках і обмороженні
Відео уроки по темі можна переглянути тут...
https://www.youtube.com/watch?v=4TsQpfnR-h8
https://www.youtube.com/watch?v=3_w6UxLfbUw

Вимірювання площини опіку. Визначення площини обпеченої поверхні має велике значення для лікування і прогнозу. Опіки, які займають до 10 % поверхні шкіри, звичайно розглядаються як місцеве ураження. Більш значні опіки II—IV ступенів, які займають 25—30 % поверхні тіла і більше, викликають великі зміни в організмі, називаються опіковою хворобою. Найпростішими методами є правило долоні та правило дев'ятки. Правило долоні: площина долоні людини становить приблизно 1 % від поверхні тіла. Цим правилом можна користуватись для визначення площини обмежених, "розкиданих", а також дуже поширених, тотальних опіків (для визначення площини неураженої поверхні). Правило дев'ятки: опікову поверхню можна виміряти і за правилом дев'яток Уоллеса, згідно з яким площина окремих частин тіла дорослої людини дорівнює або є кратною 9 % поверхні тіла: площа голови і шиї становить 9 % , верхньої кінцівки — 9 % , нижньої кінцівки — 18 % , задньої і передньої поверхні тулуба — по 18 % , промежини — 1 % . Опіковий шок настає в момент опіку і триває від 1 до 3 діб. Опіковий шок виникає внаслідок потоку больових подразнень, що надходять у центральну нервову систему. Відбувається спочатку збудження (еректильна фаза), а потім виснаження і позамежове гальмування нервової системи (торпідна фаза). Еректильна фаза опікового шоку короткочасна, триває від кількох хвилин до 1—2 год. Друга, торпідна, фаза шоку настає, в результаті виснаження нервової системи і триває близько 6 8 год. 
Опіковий шок характеризується тяжкими гемодинамічними розладами, пов'язаними з втратою великої кількості плазми крові і токсичною дією продуктів розпаду тканин. Больові подразнення при значних опіках під час еректильної фази швидко призводять до тяжких порушень функції центральної нервової системи. Опіки поверхневі площиною до 10—12 % або глибокі до 5— 6 % протікають як місцеве ураження. Більш глибші й поширеніші ураження характеризуються сукупністю специфічних патофізіологічних реакцій організму і розглядаються як опікова хвороба. Опіковий шок розвивається під час будь-якого опіку, що має площину більшу за 10—15 % поверхні тіла, та під час глибокого опіку, що має площину більшу, ніж 6—10 %. Ступінь опікового шоку залежить від поширеності ураження: якщо загальна площина опікової поверхні становить менше 20 %, розвивається легкий опіковий шок. Якщо ураження досягає 20— 60 % поверхні тіла, виникає тяжкий шок, у разі ураження 60 % поверхні тіла і більше — відзначається надзвичайно тяжкий шок. У дітей віком до 5 років опіковий шок розвивається внаслідок ураження 5 % , а у дітей віком до 10 років опіковий шок розвивається внаслідок ураження 10 % поверхні тіла. Тяжко переносять опіки і особи старші 60 років. Для прогнозування кінця шоку використовують умовне правило: якщо сума віку і загальної площини опіку наближається до 100 або перевищує це число, — прогноз сумнівний. Крім того, для встановлювання діагнозу опікового шоку необхідно враховувати клінічні ознаки шоку (блідість, ціаноз, зниження температури шкірних покривів, вільних від опіків, тахікардія, задишка, спрага, озноб, блювання, спочатку ясна, а потім затьмарена свідомість). : Дуже порігшує стан пацієнтів опік дихальних шляхів. Наявність опіку дихальних шляхів можна передбачити на підставі таких особливостей: •опік стався у закритому приміщенні (кімната, кабіна ліфта, шахта); • опік парою, полум'ям; • є опіки обличчя, шиї. 
Перша допомога та транспортування обпечених. На місці події негайно припинити дію термічного фактора: одяг або речовини, що горять на тілі, треба швидко загасити, припинивши доступ повітря (притиснути ділянку, що горить, цупкою тканиною, ковдрою, засипати піском, землею). Негайно охолодити уражені ділянки холодною водою, снігом, льодом. Це сприяє знеболюванню, а відповідно, має протишокову дію, дозволяє певною мірою "оживити" спалені тканини. Слід винести постраждалого із зони високої температури, зняти одяг, що тліє або горить. Знімати одяг і пересувати потерпілого треба дуже обережно, щоб не пошкодити цілість шкірного покриву. Одяг необхідно розрізати, не відриваючи його від шкіри. Частини одягу, що прилипли, залишають під асептичною пов'язкою. Повністю знімати одяг навіть у теплий період року не варто, адже під час ознобу найменше переохолодження посилює загальний вплив опіку на організм і прискорює опіковий шок. Слід запобігати будь-якому забрудненню опікової поверхні. Не можна промивати опікові рани, змащувати їх олією або маззю, наносити на опікову поверхню барвники: це ускладнює первинний туалет рани і визначення глибини ураження. Забороняється проколювати пухирі. Під час надання допомоги обпеченим треба пам'ятати, що свіжий опік — це рана, що надзвичайно схильна до інфікування (велика площина ураження і наявність некротичних тканин Тому для того, щоб запобігти інфікуванню, опікову поверхи якомога раніше захищають стерильними серветками або простирадлами. Якщо площина опікової поверхні велика, потерпілого закутують стерильними простирадлами, попередньо ввівши знеболювальні засоби. Транспортування обпеченого у стаціонар здійснюють після забезпечення правильної транспортної іммобілізації: шкіра об печених ділянок повинна бути у положенні максимального фізіологічного розтягнення. У машині "Швидкої допомоги" потерпілого треба розташувати лежачи на тій частині тіла, яка не ушкоджена, тепло вкрити або закутати для запобігання переохолодження. Обпечених госпіталізують у спеціалізовані опікові відділенння (центри). Обов'язково госпіталізують у ці центри потерпілих з глибокими опіками, поверхневими опіками, площина яких становить більше, ніж 10 % поверхні тіла, опіками дихальних шляхів, опіками обличчя полум'ям або парою, опіками кисті II ступеня або вище, опіками стоп, надп'ятково-гомілкового суглоба, промежини, опіками електричним струмом. Хімічні опіки виникають у разі попадання на шкіру або після прийняття в середину основ, сірчаної, азотної, хлоридної, фторидної кислот, каустичної соди, їдкого калі та їдкого натра, негашеного вапна, нітрату срібла, хлориду цинку тощо. Кислоти і солі важких металів викликають зсідання білків (коагуляція) і зневоднювання (дегідратація) тканин, внаслідок чого настає коагуляційний некроз з утворенням щільного струпа. Основи розчиняють білки й омилюють жири, внаслідок чого виникає глибоке ураження тканин з утворенням білого м'якого струпа, настає так званий колікваційний некроз тканин. Клініка. На відміну від термічних опіків, хімічні опіки II ступеня не призводять до утворення пухирів. Опікова поверхня має чітко обмежений вигляд. У клінічній симптоматиці у хворого з опіками переважають місцеві зміни та інтоксикація. Це зумовлено всмоктуванням з обпаленої поверхні агресивних речовин. Опікова хвороба розвивається рідко. Тяжкість опіку визначається силою хімічного агента і його експозицією. Внаслідок дії концентрованої кислоти струп утворюється відразу. Він різко відмежований, товстий, тісно з'єднаний із тканинами, що лежать під ним, запобігає подальшій дії кислоти на глибше розміщені тканини. Колір струпа залежить від виду кислоти. У разі опіку сірчаною кислотою струп спочатку має білий колір, потім темнішає внаслідок перетворення гемоглобіну у гематин і стає чорним. Дія азотної кислоти призводить до утворення струпа жовтого кольору. Внаслідок опіку хлористоводневою кислотою утворюється струп жовто-коричневого відтінку. Струп, що утворився у разі опіку їдкими основами, крихкий, рихлий і м'який без чітко виражених країв. Він не перешкоджає проникненню основи у глибші шари шкіри. У такому струпі протягом кількох днів може міститись основа. Перша допомога при хімічних опіках залежить від виду хімічної речовини. При опіках концентрованими кислотами (окрім сірчаної) поверхню опіку необхідно протягом 15—20 хвилин обмити струменем холодної води. Сірчана кислота при взаємодії з водою виділяє тепло, що може посилити опік. Для нейтралізації залишків кислоти застосовують розчини основ: 2— З % розчин натрію гідрокарбонату (1 чайна ложка на склянку води). Місця опіків, викликаних основами, також необхідно добре промити під струменем холодної води, а потім обробити 2 %розчином оцтової або лимонної кислоти (лимонний сік). Після обробки на обпечену поверхню слід накласти асептичну пов'язку або пов'язку, змочену розчинами, якими оброблялись опіки. Промивання опікових поверхонь, нейтралізацію агента транспортування потерпілого слід проводити за умов адекватної аналгезії.
 Обмороження — місцеве ураження тканин, що виникає під впливом низьких температур. Головною, а часто і єдиною причиною обмороження є тривалий вплив низьких температур на тканини тіла. Однак у розвитку обморожень велику роль відіграють також і обтяжливі фактори, які сприяють більшому прояву та посиленню дії холоду. Серед метеорологічних факторів, що сприяють обмороженню, велике значення має вологість. Описані численні випадки обморожень при температурі повітря +5-+10°С. У подібних випадках суттєве значення мало поєднання холоду з підвищеною вологістю повітря. Вкрай висока вологість навіть при температурі повітря від +2°С до +5°С викликає муміфікацію стоп. Військові лікарі встановили, що перебування в окопах, наповнених багнюкою і водою, сприяло частішому виникненню обморожень, ніж в окопах із промерзлою землею чи вкритим снігом ґрунтом. Підвищення вологості повітря знижує його теплоізоляцію і сприяє підвищенню теплових втрат. Крім того, при підвищеній вологості знижуються теплоізоляційні властивості одягу та взуття. Щодо інших кліматичних факторів, які сприяють обмороженню, слід відзначити силу вітру. Люди краще переносять морозну погоду, якщо повітря сухе, малорухоме, ніж температуру, близьку до нуля, при підвищеній вологості та сильному вітрові. Певне значення у виникненні обморожень мають індивідуальні адаптаційні властивості організму (місцеве населення північних районів рідко піддається обмороженням), а також так звана теплоізоляційна захищеність. Це поняття об'єднує не лише вид теплоізоляційного матеріалу (вовна та ін.), але й особливість його використання. Навіть найтепліше, але тісне взуття призводить до набряклості кінцівок, порушення кровообігу у них і сприяє виникненню обморожень. Велику роль відіграє загальна опірність організму. Нерухомість хворого, непритомність, різні екстремальні ситуації (тяжка травма, поранення), а також хронічні захворювання серця і судин з недостатністю кровообігу також сприяють виникненню обмороження і зумовлюють його тяжкість. Фізична перевтома (тривалі піші або лижні переходи) в умовах зниженої температури і підвищеної вологості, пов'язана із виснаженням енергетичних ресурсів організму та посиленням тепловтрат, нерідко призводить до обмороження або замерзання. У розвитку обмороження велике значення має алкогольне сп'яніння. Дія алкоголю на організм підвищує тепловтрати внаслідок розширення шкірних судин і підвищеного потовиділення. Значну роль у розвитку обморожень відіграють місцеві зміни тканин на ділянках, які раніше піддавалися впливові холоду. Сприяють обмороженню тривале розслаблення мускулатури при примусовому положенні військових в окопах, максимальне згинання кінцівок в суглобах Основною причиною загибелі тканин при дії низьких температур є порушення кровообігу, а некроз тканин, що виникає внаслідок цього, у переважній більшості випадків є вторинним. Основним пусковим моментом розвитку некрозу при глибоких обмороженнях є стійкий і тривалий спазм, що призводить до зміни судинної стінки, формуванню тромбів. Класифікація обморожень.
 Сучасна класифікація обморожень умовно поділяє їх на періоди і глибину ушкодження. Прийнято розрізняти два періоди обморожень — дореактивний і реактивний. Дореактивний період триває від декількох годин до 1 доби. В цьому періоді шкіра в зоні ураження може мати різний колір. Найчастіше вона бліда, іноді ціанотична, холодна на дотик, в залежності від тяжкості ураження може бути малочутливою або нечутливою. У ділянці обмороження, особливо в перші години можуть відчуватись пекучість і парестезія. Біль не завжди є типовою ознакою, при прогресуванні обмороження частіше виникає відчуття пекучості. Визначити глибину ураження у дореактивному періоді важко, а іноді й неможливо. Дореактивний період закінчується, як тільки нормалізується температура в зоні ураження. З початком зігрівання починається реактивний період: спостерігається потепління, почервоніння шкіри, нерідко виникає відчуття пекучості, поколювання, з'являється біль. Шкіра ураженої ділянки набуває різних відтінків (від вираженої гіперемії до мармурового кольору), збільшується набряк тканин. Вираженість набряку і колір тканин не завжди характеризують глибину холодової травми. В перші години і навіть добу важко встановити ступінь ураження. Обмороження І ступеня виникають при короткій експозиції холодової дії. Гіпотермія тканин незначна. Блідість шкіри при підігріванні змінюється гіперемією. Іноді можливі синюшність або навіть мармуровість шкіри. Після зігрівання тактильна та больова чутливість зберігається. Рухи в пальцях кисті та стопи активні. Нерідко на ушкоджених ділянках температура шкіри вища, ніж на неушкоджених. Для обмороження II ступеня найхарактерніше утворення пухирів із прозорою рідиною. Якщо пухирі не з'явились протягом першої доби, то у дореактивному періоді шкіра пошкоджених ділянок може бути блідою, а після відігрівання гіперемійованою з ціанотичним відтінком. Пухирі можуть утворюватись на 2— 3 добу. Шкіра чутлива до больового та температурного впливів. Обмороження І і II ступенів відносять до поверхневих. Обмороження III ступеня спостерігаються при тривалій дії холоду. При цьому пухирі з'являються рано, вони мають кров'янисте заповнення. Якщо пухирі не утворились, то в реактивному періоді шкіра пошкоджених сегментів найчастіше багрово-ціанотична, на дотик холодна (на відміну від відморожень І та II ступенів). Пошкоджені ділянки нечутливі до механічних та термічних подразників. Обмороження IV ступеня виникають при тривалій холодовій експозиції. Нерідко поєднуються з III і навіть II ступенями обмороження. Межа ураження у глибину при IV ступені проходить на рівні кісток і суглобів. Пошкоджена ділянка яскраво ціанотична, холодна на дотик. Розвиток набряку відбувається через 1—2 год. Набряк, як правило, поширюється на проксимальні відділи кінцівок. Потім розвивається муміфікація, рідше - волога гангрена. Обмороження III та IV ступенів належать до глибоких. Перша допомога при обмороженні, як правило, надається у дореактивному періоді як само- або взаємодопомога. Побутує думка, що першою основною допомогою є розтирання обморожених ділянок тіла снігом. У подальшому постраждалого перо носять у тепле приміщення і тільки при розвитку запальних процесів (біль, сильний набряк, поява пухирів, підвищення температури тіла) звертаються по допомогу до медичного закладу. Розтирати снігом обморожені ділянки тіла не можна, тому що при цьому посилюється охолодження, а крижинки травмують шкіру, що може призвести до інфікування. Правильне надання першої допомоги повинне включати в себе наступні заходи, які виконують у певній послідовності. У польових умовах: 1. Зняти промерзле взуття, шкарпетки, рукавички. 2. Теплими долонями зігріти обморожені ділянки тіла, розтираючи їх вовняною тканиною. 3.При можливості дати гарячий напій. 4.Накласти теплоізолювальну пов'язку. 5. Доправити постраждалого до медичного закладу. У домашніх умовах: 1. Зняти промерзле взуття, шкарпетки, рукавички. 2. Помістити кінцівку постраждалого у ванну з водою температури 17— 18°С, поступово, протягом 1 год, підвищувати температуру води до 37°С і проводити масаж. 3.Дати гарячий напій. 4.Обережно витерти уражені ділянки. 5.Накласти асептичну теплоізолювальну пов'язку. 6.Транспортувати до лікувального закладу. Замерзання відбувається внаслідок тривалого перебування людини у холодному середовищі (температура нижча 10°С) та порушення терморегуляції. Воно трапляється із людьми, які заблукали, виснажені. Найчастіше замерзають особи, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння. Під час тривалого охолодження організму нормальна температура довше підтримується у центральних частинах тіла — голові й тулубі і швидко знижується на периферії. При загальному замерзанні спочатку з'являється відчуття втоми, скутості, сонливості, байдужості. При зниженні температури тіла на декілька градусів виникає непритомність. Трипалий вплив холоду швидко призводить до зупинки дихання та кровообігу. Постраждалого найперше необхідно перенести у тепле приміщення, а потім приступити до поступового зігрівання. Обкладання постраждалого грілками або занурення у теплу ванну призведе до руху відносно холодної крові із периферії до центру з подальшим охолодженням і поглибленням порушень у життєво важливих органах. Найкраще зігрівати постраждалого у ванні з водою кімнатної температури. Проводять поступовий обережний масаж усіх ділянок тіла, воду повільно нагрівають до 36°С. При появі рожевого забарвлення шкіри та із зникненням задубіння кінцівок проводять заходи по оживленню: штучне дихання, масаж серця. Як тільки постраждалий почне самостійно дихати та опритомніє, його переносять на ліжко, тепло вкривають, дають гарячу каву, чай, молоко. При ознаках обмороження кінцівок надають відповідну допомогу. Постраждалі обов'язково повинні бути доправлені до лікувального закладу.        
Тема уроку: Поняття про опіки, їх характеристика.
Презентацію до теми дивитися тут...
 Опік – ушкодження шкіри чи слизової оболонки, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік), чи хімічно активних речовин (хімічний опік), чи таких фізико-хімічних чинників, як електричний струм та радіація (електричні та променеві опіки).
Класифікація опіків:
·        термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо);
·        хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини;
·        радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки.
·        променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання;
·        електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;
Ступені опіків:
·        ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;
·        ступінь II (середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);
·        ступінь IIIa (середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);
·        ступінь IIIb (важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);
·        ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ I та II СТУПЕНІВ
1.     Усунути причину опіку.
2.     Ушкоджену  поверхню підкласти під струмінь холодної води та потримати 5-10 хвилин.
3.     Накрити чистою сухою тканиною.
4.     Зверху тканини прикласти холод (мокра тканина).
Недопустимо змащувати ушкоджені ділянки кремами і жирами, присипати борошном або крохмалем; пробивати пухирі та видаляти тканину, що прилипла до шкіри.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ IІІ та IV СТУПЕНІВ
1.     Накласти на ушкоджену поверхню чисту серветку, плівку або тканину.
2.     Зверху плівки прикласти вологу тканину.
3.     Дати потерпілому таблетку анальгіну (якщо потерпілий при тямі).
4.     При довгому очікуванні швидкої медичної допомоги забезпечити постраждалого великою кількістю теплого пиття.
НЕДОПУСТИМО:
·        Здирати з поверхні шкіри одяг
·        Роздирати пухирі
·        Бинтувати обпечену поверхню
·        Змивати бруд та сажу з поверхні шкіри
·         Обробляти пошкоджену поверхню присипками та рідинами, що вміщують спирт.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ХІМІЧНИХ ОПІКАХ
Якщо опік викликаний кислотою (за винятком сірчаної), то можна промити місце опіку струменем холодної води, а потім луговим розчином: миляною водою або розчином харчової соди.
Якщо опік від лугу, то після промивання водою добре прикласти тканину, змочену слабим  оцтом або лимонним соком. Перед відправкою у лікарню опік накрити пов’язкою.
         Якщо на шкіру потрапив фосфор, то він може спалахнути. Пошкоджене місце слід опустити під воду. Паличкою видалити шматки фосфору, накласти пов’язку.
         Коли на шкіру потрапляє негашене вапно, ні в якому випадку не допустити потрапляння туди вологи – відбудеться хімічна реакція. Опік обробити будь-яким маслом.   
           Опік – ушкодження шкіри чи слизової оболонки, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік), чи хімічно активних речовин (хімічний опік), чи таких фізико-хімічних чинників, як електричний струм та радіація (електричні та променеві опіки).
Класифікація опіків:
·        термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо);
·        хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини;
·        радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки.
·        променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання;
·        електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;
Ступені опіків:
·        ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;
·        ступінь II (середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);
·        ступінь IIIa (середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);
·        ступінь IIIb (важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);
·        ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ I та II СТУПЕНІВ
1.     Усунути причину опіку.
2.     Ушкоджену  поверхню підкласти під струмінь холодної води та потримати 5-10 хвилин.
3.     Накрити чистою сухою тканиною.
4.     Зверху тканини прикласти холод (мокра тканина).
Недопустимо змащувати ушкоджені ділянки кремами і жирами, присипати борошном або крохмалем; пробивати пухирі та видаляти тканину, що прилипла до шкіри.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ IІІ та IV СТУПЕНІВ
1.     Накласти на ушкоджену поверхню чисту серветку, плівку або тканину.
2.     Зверху плівки прикласти вологу тканину.
3.     Дати потерпілому таблетку анальгіну (якщо потерпілий при тямі).
4.     При довгому очікуванні швидкої медичної допомоги забезпечити постраждалого великою кількістю теплого пиття.
НЕДОПУСТИМО:
·        Здирати з поверхні шкіри одяг
·        Роздирати пухирі
·        Бинтувати обпечену поверхню
·        Змивати бруд та сажу з поверхні шкіри
·         Обробляти пошкоджену поверхню присипками та рідинами, що вміщують спирт.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ХІМІЧНИХ ОПІКАХ
Якщо опік викликаний кислотою (за винятком сірчаної), то можна промити місце опіку струменем холодної води, а потім луговим розчином: миляною водою або розчином харчової соди.
Якщо опік від лугу, то після промивання водою добре прикласти тканину, змочену слабим  оцтом або лимонним соком. Перед відправкою у лікарню опік накрити пов’язкою.
         Якщо на шкіру потрапив фосфор, то він може спалахнути. Пошкоджене місце слід опустити під воду. Паличкою видалити шматки фосфору, накласти пов’язку.
         Коли на шкіру потрапляє негашене вапно, ні в якому випадку не допустити потрапляння туди вологи – відбудеться хімічна реакція. Опік обробити будь-яким маслом.
      Опік – ушкодження шкіри чи слизової оболонки, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік), чи хімічно активних речовин (хімічний опік), чи таких фізико-хімічних чинників, як електричний струм та радіація (електричні та променеві опіки).
Класифікація опіків:
·        термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо);
·        хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини;
·        радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки.
·        променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання;
·        електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;
Ступені опіків:
·        ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;
·        ступінь II (середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);
·        ступінь IIIa (середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);
·        ступінь IIIb (важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);
·        ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ I та II СТУПЕНІВ
1.     Усунути причину опіку.
2.     Ушкоджену  поверхню підкласти під струмінь холодної води та потримати 5-10 хвилин.
3.     Накрити чистою сухою тканиною.
4.     Зверху тканини прикласти холод (мокра тканина).
Недопустимо змащувати ушкоджені ділянки кремами і жирами, присипати борошном або крохмалем; пробивати пухирі та видаляти тканину, що прилипла до шкіри.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ IІІ та IV СТУПЕНІВ
1.     Накласти на ушкоджену поверхню чисту серветку, плівку або тканину.
2.     Зверху плівки прикласти вологу тканину.
3.     Дати потерпілому таблетку анальгіну (якщо потерпілий при тямі).
4.     При довгому очікуванні швидкої медичної допомоги забезпечити постраждалого великою кількістю теплого пиття.
НЕДОПУСТИМО:
·        Здирати з поверхні шкіри одяг
·        Роздирати пухирі
·        Бинтувати обпечену поверхню
·        Змивати бруд та сажу з поверхні шкіри
·         Обробляти пошкоджену поверхню присипками та рідинами, що вміщують спирт.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ХІМІЧНИХ ОПІКАХ
Якщо опік викликаний кислотою (за винятком сірчаної), то можна промити місце опіку струменем холодної води, а потім луговим розчином: миляною водою або розчином харчової соди.
Якщо опік від лугу, то після промивання водою добре прикласти тканину, змочену слабим  оцтом або лимонним соком. Перед відправкою у лікарню опік накрити пов’язкою.
         Якщо на шкіру потрапив фосфор, то він може спалахнути. Пошкоджене місце слід опустити під воду. Паличкою видалити шматки фосфору, накласти пов’язку.
         Коли на шкіру потрапляє негашене вапно, ні в якому випадку не допустити потрапляння туди вологи – відбудеться хімічна реакція. Опік обробити будь-яким маслом.       

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)